Археологічна практика студентів-істориків

Сказати, що після археологічної практики у нас море вражень і ці чотирнадцять днів ми ніколи в житті не забудемо — це нічого не сказати. За цей короткий час, ми глибоко в душі відчули таємну тиху радість, отримали одухотворений порив до діяльності, просто колосальний заряд завзятості, запалу та натхнення. Бо те, чого ми так довго вчилися, що виглядало чимось далеким, подекуди заплутаним і дещо незрозумілим за партами в університеті, раптом стало життєдайним, притягаючим, серйозним, значущим, можна сказати, невід’ємним на цей час у нашому  житті.

Якщо чесно, то 21 червня лишень приїхавши в село Рудківці Новоушицького району більшість групи вже мріяла про найскоріше повернення додому, особливо, після проведення нашого стрижневого розкопу. Проте, як кажуть, перше враження завжди оманливе. Початкові знахідки стали ковтком якихось свіжих і нових переживань. Кожен по черзі хоч на короткий час, але уявив себе археологом, відчув всю відповідальність і цінність справи. Під керівництвом Гуцала Анатолія Федоровича, Гуцала Віталія Анатолійовича та Могилова Олександра Дмитровича наша група  досліджувала оборонні конструкції городища таким чином, що розширила його межі до трьох разів, в чому власне і виявляється немалий внесок цьогорічної студентської практики. Розкопками були також обстежені житла, сліди від дерев’яних стовпових конструкцій. Знайдені фрагменти кераміки чорноліської культури: денця, вінця та стінки горщиків і мисок, деякі з яких несуть у собі неабияку унікальність. Також у розслідуваних частинах мала місце велика кількість кісток різних тварин, були досліджені залишки глинобитної печі, що у сукупності цих фактів і свідчить, власне кажучи, про велику кількість ще непроаналізованої  території  і пам’яток, які можуть нести ґрунтовне історичне значення.  Саме тому розкопки Рудковецького городища безсумнівно мають продовжуватися в майбутньому.

 Після цього ми, звісна річ, були схожі на чортенят: засмагли чудернацько, власне кажучи, як і забруднилися. Також, чималим випробовуванням для наших хлопців було чергування дівчат на кухні, що неможливо згадати без сміху: так як до цього практики в готуванні на 20 людей не було, відповідно, й в оперуванні продуктами й сорока літровими каструлями не доводилось, тому хто ж знав, що кілограм макаронів мало, а трьома вже можна годувати цілу вулицю.

Що до наших відносин у групі, то це цілий сюжет для мелодраматичного бестселера. За період практики ми по колу переживали цілий букет емоцій: азарт, подяку, обурення, гнів, турботу, заздрість, зарозумілість, сором’язливість, інтерес, плаксивість, розгубленість, радість, сміх, спокій, захоплення, умиротворення, ентузіазм, повагу… Зважаючи на те, що це перший спільний виїзд, який відіграв роль акордного кроку до розуміння одне одного та єдності в колективі, і ,безперечно, помітну роль у цьому відіграли керуючі експедицією на чолі з Анатолієм Гуцалом. Особливою та своєрідною мені здалася манера їхнього спілкування з нами, що представляло собою компромісне поєднання батьківської, місцями надмірної, опіки з правом брати участь у вирішенні одних питань і бути вислуханими стосовно інших. Вони не шукали для кожного студента індивідуального підходу, а скоріше навпаки — поставилися до нас всіх з різними темпераментами, вподобаннями, думками як до одного діючого організму, іншими словами, групи. Це дало не тільки можливість відчути себе частиною команди або в компанії друзів, а навіть й шанс усім примиритися та зріднитися в спільній меті.

Таким чином, це були найцікавіші та неординарні два тижні у моєму житті. Я побачила, що робота археологічних експедицій дуже пізнавальна, захоплююча та важлива і вимагає від них неабиякої уважності й обережності. І, звичайно, окрім роботи ми ще й відпочили, відкриваючи для себе нові мальовничі місця Хмельниччини.

 Анастасія Дудик,
студентка 2-го курсу спеціальності “Історія”