26 квітня на історичному факультеті К-ПНУ відбулась зустріч із Славком Полятинчуком, головою Кам’янець-Подільського товариства «Просвіта» імені Т.Г. Шевченка.
Присутні обговорили трагізм Чорнобильської катастрофи та її наслідки, замовчування трагедії та зону відчуження в умовах сьогодення.
Ось декілька тез із виступу Славка Полятинчука:
«Громадянам необов’язково знати всю правду…»
У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної станції стався вибух, що призвів до викиду в атмосферу величезних доз радіації та радіоактивних речовин. Водночас, коли за кордоном вже взнали про ситуацію на станції, радянські громадяни користувалися чутками, які розносило сарафанне радіо: влада не лише продовжувала мовчати, а й робила все можливе, щоб люди не знали правди. Спеціально створеній комісії належить зʼясувати причини цього «інциденту». Комісія дійсно була створена ще вранці 26 квітня і працювала, маючи, як вже казав автор, результати обстеження як самої станції, так і прилеглої до неї території.
– А вони були жахливими, – розповідав автору матеріалу покійний Іван Плющ, який тоді обіймав посаду голови Київського облвиконкому і теж із самого ранку прибув на станцію, увійшовши до цієї урядової комісії.
– Навіть коли ми евакуйовували жителів Припʼяті й десятків навколишніх сіл, ніхто не називав широкому загалу істинних масштабів аварії: москва суворо заборонила це робити.
У травні 1986 року, за інформацією Українського інституту національної памʼяті, управління кдб срср склав перелік відомостей (всього 26 пунктів) щодо подій на ЧАЕС, які підлягали засекреченню. Для того, щоб применшити масштаби трагедії, органи держбезпеки стежили за нерозголошенням у пресі та приватних розмовах.
У лютому 2022 року Чорнобильська станція була зайнята московітами. Там вони перебували до березня місяця. Генерал-майор бураков, перебуваючи безпосередньо на території Чорнобильської АЕС, віддавав накази своїм підлеглим облаштовувати вогневі позиції на території станції та за її межами. За таких обставин, рух ворожої військової техніки та живої сили, облаштування бліндажів та капонірів призводив до підвищення радіаційної обстановки на території АЕС та поблизу.
Усі окупанти, які перебували у зоні відчуження, отримали великі дози опромінення. Ось що сказав з цього приводу міністр енергетики Герман Галущенко: «Невігластво російських солдатів зашкалює так само, як дозиметри, якими ми перевіряли радіаційний фон у місцях дислокації загарбників. Вони копали голіруч грунти, заражені радіацією, набирали радіоактивний пісок у мішки для укріплень, дихали цим пилом. Після місяця такого опромінення їм залишився максимум рік життя. Точніше, не життя, а повільного помирання від хвороб». Заражений не лише весь особовий склад окупантів і «трофеї», а й вся військова техніка, що пройшла через Чорнобиль, а це близько десяти тисяч одиниць. Кожен російський солдат привезе частинку Чорнобиля додому.
Студентське самоврядування
історичного факультету К-ПНУ
