“Будь-яке досягнення в науковому житті – це шлях «step by step»,
подекуди можлива рутина, котру потрібно робити щодня”
Максим Сльозкін – магістрант історичного факультету, стипендіат стипендіальної програми Фонду Віктора Пінчука «Завтра.ЮА», член НСЖУ
Максиме, цього року Ви стали стипендіатом програми Фонду Віктора Пінчука «Завтра.ЮА» Розкажіть детальніше про програму.
Завтра.ЮА – це не просто найбільша приватна Стипендіальна програма в Україні. Насамперед це величезна спільнота неймовірних людей, велика родина Стипендіатів. Мета програми полягає в тому, щоб серед найталановитішої студентської молоді України сьогодні знайти тих, хто буде розбудовувати Україну вже завтра. Фонд Віктора Пінчука в межах програми «Завтра.ЮА» сприяє формуванню та зміцненню нового покоління інтелектуальної та ділової еліти країни, надає їм фінансову підтримку для продовження освіти та реалізації власних проєктів. Але насправді, ця програма дає неймовірні можливості індивідуального розвитку, нові зв’язки, спілкування, обмін досвідом, спільні проєкти стипендіатів тощо. Якщо говорити в контексті цьогорічного конкурсу, то переможці є представниками 18 міст. Вони навчаються в 40 закладах вищої освіти України.
Упродовж року Фонд Віктора Пінчука дає всім переможцям додаткову стипендію розміром 2240 грн (фактично, Ви можете отримувати дві стипендії – університетську та від Фонду), а також можливість отримати фінансову й експертну підтримку проєктів наукового, соціального, екологічного або бізнес-спрямування.
Які труднощі виникали на шляху до перемоги в конкурсі?
Один із моїх найулюбленіших письменників Рей Бредбері зазначав на тому, що «Перемога – це вічний шлях вперед». Справді, будь-яка вершина, котру мені вдалося досягнути: чи то це Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт, чи Премія Хмельницької обласної адміністрації для молоді в галузі «наука», чи Завтра.ЮА – це не випадкове досягнення, а тривала робота над однією науковою темою. Тут варто зауважити на тому, що будь-яке досягнення в науковому житті – це шлях «step by step», подекуди можливо рутина, котру потрібно робити щодня. Відома історикиня, академік М. Нєчкіна казала про те, що власну наукову тему необхідно пропрацьовувати щодня: чи це буде абзац тексту, чи сторінка, щодня потрібно прогресувати в своїй справі. І я насправді щиро вдячний своєму науковому керівникові, професору Олександру Федькову, котрий ще наприкінці 2 курсу бакалаврату визначив науковий напрям, у якому мені насправді подобається працювати до сьогодні.
Щодо конкурсу Завтра.ЮА, то наукова площина тут складає лише певну частину рейтингового бала. Значна частина – це оцінювання особистісного потенціалу конкурсантів, тобто враховують Ваші активності у волонтерському та громадському житті, участь у проєктах тощо. Мабуть, зараз я зроблю невеличкий анонс, але зовсім скоро ми плануємо презентувати програму Завтра.ЮА для здобувачів освіти Університету Огієнка, тож стежте за анонсами і долучайтеся!
Нещодавно Ви повернулися із всесвітньо відомого Форуму «Yalta Europeen Strategy», де були учасником Форуму Молодих Лідерів. З ким вдалося зустрітися та які теми обговорювали?
Щиро дякую за це питання. «Yalta Europeen Strategy» – це неймовірний захід, де є змога поспілкуватися з політиками та інтелектуалами з усього світу. Форум Молодих Лідерів – це невелика панель, що є частиною великого Форуму. Цього року учасниками молодіжної панелі стали 30 представників молоді, винятково стипендіатів Програми «Завтра.Юа». Я щиро вдячний Фонду Віктора Пінчука та адміністрації Університету Огієнка за те, що мені пощасливило стати частинкою цієї величезної спільноти.
Ми мали можливість обговорити різноманітні теми: це і ковід, і криза в Білорусі, й енергетична тематика (Nord Stream – 2, pipelines etc.), питання Афганістану, а також низку нагальних локальних та глобальних проблем. Родзинкою було те, що спікерами молодіжного Форуму стали відомі політики, інтелектуали, журналісти, серед яких: Володимир та Олена Зеленські, Niall Ferguson, представник Стенфордського університету, Сергій Плохій, представник Гарвардського університету, Stephen Sackur, журналіст BBC (програма «HardTalk»), Vladyslav Rashkovan, представник Міжнародного Валютного Фонду, Mike Berners-Lee, творець HTTP, HTML, URI, Charles Kupchan, колишній директор з європейських справах в Ради Нацбезпеки США, John Bolton, радник Президента США Д. Трампа з питань держбезпеки та інші.
Також ми брали участь у такому цікавому форматі, як NightCap (обговорення певної тематики в пізній час). До речі, цей формат є дуже популярним на Заході. Особисто я обрав тематику NightCap`y «Pipelines, Politics and Pipedreams. Balancing energy security, climate change and costs» та зміг поспілкуватися із Юрієм Вітренком, Головою Правління НАК «Нафтогаз України», колишнім в.о. Міністра енергетики.
Ви маєш колосальний досвід участі в міжнародних проєктах, школах, конференціях різних рівнів. Який науковий або ж освітній проєкт є твоїм улюбленим і в якому хотів би взяти участь?
Насправді, не кожен студент Університету Огієнка усвідомлює те, які можливості для особистісного зростання він має в цьому закладі вищої освіти. Зазначу, що жодного разу не брав участі в академічній мобільності і щиро радію за своїх колег, котрі мали нагоду долучитися до, наприклад, Еразмусівських студій.
Проте найулюбленіших проєктів у мене є два. Це Програма Британської Ради «Active Citizens», де я є фасилітатором, і науковий інтеграційний проєкт Szkola Otwartego Umyslu, якому я насправді вдячний за рівень А1 в języku polskim та наукові контакти в Польщі й Чехії. Школа Відкритого Розуму (#SzkolaOtwartegoUmyslu) – це не просто інтеграційний проект. Це найграндіозніше дійство, справжня літня методологічна школа, у якій протягом п’яти днів ти з головою пірнаєш у вимір доповідей і дискусій, котрі тривають годинами. Найперше – вона об’єднує. І це об’єднання не якесь “формальне” чи “політичне”. Воно – справжнє. Адже саме під час яких зароджуються спільні дружні стосунки в студентів із різних країн. І вже не важливі ні політичні погляди, ні ідеологічні переконання. На чільне місце стає науковий поступ, котрий, як відомо, повинен бути понад кордони, (як політичні, так і ідеологічні).
Сьогодні успішність студента полягає у двох моментах: академічній мобільності та знанні іноземних мов. Тому всім молодшим колегам раджу не втрачати час, а серйозно займатися вивченням іноземних мов.
Ви на фінальній прямій до здобуття фаху магістра зі спеціальності 032 Історія та археологія. Чи не виникали ідеї продовжити навчання за іншою спеціальністю або ж на паралельних освітніх програмах?
Навчання на історичному факультеті Університету Огієнка полягає в тому, що здобуття фаху історика передбачає значну інтердисциплінарність у виборі навчальних предметів. Проте, якщо бути щирим, ще під час навчання на бакалавраті в мене виникала ідея поєднати навчання на історичному факультеті зі здобуттям фаху журналіста. Мої друзі з інших українських університетів (це, наприклад, Університет Гнатюка в Тернополі, Університет Шевченка в Києві чи Університет Каразіна в Харкові) та й з Університету Огієнка практикують поєднання двох освітніх програм. Особисто я вважаю, що майбутнє ринку освіти за т.зв. «подвійними дипломами». Проте, якщо визначатися з факультетом «на перспективу», я вважаю, що зробив правильний вибір, залишившись на рідному історичному факультеті. Адже істфак – це можливість «повного циклу» вищої освіти, – від бакалавра до доктора наук.
Чи плануєте після закінчення магістратури вступати до аспірантури та продовжувати свою наукову діяльність?
Напис на головному корпусі моєї alma-mater каже про те, що «Вчитись треба все життя». Звісно, у цьому крилатому вислові є філософський сенс, вкладений у нього античними філософами.
Проте, я вважаю, що почату справу потрібно довести до кінця. Я щиро вдячний факультету й університету за те, що саме тут із нас, середньостатистичних першокурсників, сформувалися особистості. Кожен випускник історичного факультету по-своєму унікальний. Кожен із них вартий того, щоб поспілкуватися, хоча б у контексті інтерв’ю. Не буду лукавити та зазначу на тому, що зараз із науковим керівником працюємо в контексті вступу до аспірантури. Щодо наукової тематики – з початку 3 курсу працюю у сфері історії соціально-політичних процесів в українських губерніях Російської імперії на поч. ХХ ст., у якій крізь призму періодичних видань ми розглядаємо тематику «образу іншого», міжетнічних конфронтацій, єврейських погромів. Цю тему планую продовжити в подальшому.
Як Ви можете схарактеризувати навчання в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка? Чим для вас є виш?
Університет Огієнка – це не просто альма-матер, це – школа життя. У цьому закладі освіти ми формуємося як особистості, поглинаємо краплини тієї цінної інформації, котрою діляться з нами наші наукові керівники та викладачі. Якість освіти ніколи не позначалася тим, у якому мегаполісі розташовується ваш університет. Насамперед це залежить від комунікації викладачів зі студентами. Насправді дуже люблю та ціную цей університет за його вікові демократичні традиції. З досвіду можу сказати про те, що мало де в закладі вищої освіти панує дух демократизму, коли науковий керівник є радше наставником. Відомий китайський філософ Конфуцій порівнював молоду людину із соломинкою, що прибилася до берега. Для руху життєвою річкою на неї необхідно дмухнути. Так ось: Університет Огієнка в моєму житті є таким «подихом».
Пресцентр, фото з архіву Максима Сльозкіна
